ОБЕРЕЖНО!!! ДУЖЕ БАГАТО СПОЙЛЕРІВ

Люди полюбляють надумувати собі жахи і чудовиськ. Тоді вони самі собі не здаються такими жахливими і кривими. Напившись до чортиків, накравши, вбивши сусіда, замордувавши тварин, чи осипавши стрілами останнього на світі єдинорога, вони вважають, що насправді жахливіший за них якийсь там привид, який блукає по хатах. Тоді людям стає легше, тоді їм простіше жити“, — Ґеральт із Рівії.

Незабаром гравці всіх великих платформ отримають гру Witcher 3: Wild Hunt. Серед поціновувачів RPG рівень очікування дійсно астрономічний. Яким же був шлях до неї, і як команда колись маленької польської студії з дистрибуції відеоігр пройшла шлях від цяцьки для фанів до тайтлів ААА-класу. У попередній серії ми розповіли про літературний цикл книг пана Сапковського та створення CD Projekt  Red, процес розробки Action/RPG по світу Відьмака. А тепер розповімо, яким був реліз, та власне про долю пана Ґеральта із Рівії у відеоіграх.

Відьмак – улюбленець фанів

Ще за тижні до релізу, щасливі журналюги, які отримали гру для прев’ю, дали їй найвищі оцінки. Це виглядало так:

– Eurogamer — 8/10;
– IGN — 8,5/10 і нагороду “Вибір редакції”;
– Gamespot — 8,5/10;
– GameSpy — 8,5/10 і нагороду “PC RPG року — 2007”;
– PC Games — 8,5/10 і назвали відеогру еротичною фантазією ґеймера.

Загалом рейтинг перших пригод Білого Вовка ніколи не падав на Metacritic нижче 86%.

Сюжет The Witcher був доволі лінійним, але мав цікаву систему вибору. Її написали маловідомі на той час сценаристи Яцек Комуда та Мацей Юревич.

Головним героєм серії, керування долею якого і бере до своїх рук гравець, виступає Ґеральт із Рівії — найманець, алхімік, напівмутант, напівмаг і просто відьмак.

Відеоналаштування та опції дозволяли гравцю вибрати один із 3-х варіантів розташування камери: далеку ізометрію, коли ігрова камера стояли високо над героєм  (на зразок серії Diablo чи Baldur’s Gate); ближню ізометрію – камера була наближена до Ґеральта; і вигляд від третьої особи — дивимося через плече головного героя, з обмеженим оглядом. На відміну від перших двох позицій, тут керування здійснювалися не лише мишою, але й з клавіатури, як у шутерах.

Для першого «Відьмака» поляки витиснули зі старенького ядра Aurora понад 808 тисяч 353 рядки коду. А діалоги зайняли понад 20 тисяч рядків тексту. Кількість же полігонів на самого Ґеральта сягала 3 тисяч.

Фактично вся гра базувалася на трьох складових: дослідженні оточення (з блуканнями і нишпореннями) діалогах і  боївці.

Структура гри — сюжет, історія та старі знайомі

Читачі книжкової серії легко згадають добру жменю улюблених персонажів, серед яких чи не в першу чергу в пам’яті зринає Жовтець (Jaskier — пол.), головний ловелас (після Ґеральта, звісно) та кобзар всесвіту Сапковського.

Це і чародійка Трісс Меріґольд, яка так заздрила Єннефер із Венґерберґа через прихильність відьмака. Це і Шані, студентка Оксенфуртського університету, медик Собору Святого Лебеди, яка рятувала Ґеральта від Дійкстри. Золтан Чівай, краснолюд, затятий пияк, найманець та щирий друг Відьмака. Король Темерії Фольтест та його проклята дочка Адда. Монстри, вбивці, маги, посли та велика Імперія Нільфґаард — все це перекочувало з книг Сапковського на ПК гравців.

Під час проходження гри ми постійно зустрічаємо посилання на книги, і замість кодексів та історії можемо прочитати прямі уривки із творчості Анджея – як то про битву під Бренною, Інсеґріма Фаольтіарну, Адду, Калькштайна та інших старих знайомих із літературних творів. Це надає грі певного шарму, адже як показала практика рольових ігроробів, не кожен спроможний написати добрий кодекс.

Гравець відвідає місцини, що запам’яталися читачам романів. Це і вже згаданий Кер Морен, і столиця Темерії – місто Візима, з її передмістям та „чумним“ старим містом, болото навколо Візими, табір лісорубів та друїдів, улюблене місце Ґеральта для полювання на ехінопсів і п’явок з утопцями. Заїдемо і в Темноводдя, де давні пращури селян шанували водяників і бога Даґона.

ПРОЛОГ

Фактично ж гра стартує через декілька років з моменту подій у Рівії та скоятельського погрому, у 1270 році.

Розпочинається вона яскравим кінематографічним роликом, у ході якого нам розповідається історія тих часів, коли відьмак Ґеральт за контрактом від Фольтеста розчаклував від прокльону Стриґи королівську дочку Адду.

У пролозі ж, пораненого Ґеральта, який втратив пам’ять, привозять до фортеці відьмачого братства Кер Морен. Тут він зустрічає свого колишнього наставника Весеміра, чародійку Трісс Меріґольд та братів по цеху Ламберта, Ескеля і Лео.

І тут ми одразу помічаємо, що всесвіт працює на принципах „дорослості“. Це не гра для дітей, вона для людей, які знають чи хочуть відчути сіру грань моральності нашого життя. Після нетривалого навчання для ознайомлення із керуванням на фортецю нападає загін Саламандр — банди, керованої таємничими Професором і Азаром Яведом. Їх метою виступають мутагени і таємні знання відьмаків, що зберігаються у лабораторії резиденції. Гравцю відразу дають вибір: разом із Трісс побігти у лабораторію чи боронити браму супроти химери. Незалежно від вибору гравця, Явед краде мутагени, а Професор вбиває молодого відьмака Лео, випробувавши здатність відьмака зупинити стрілу чи болт із арбалета. Вже після прощальної церемонії за Лео, Ґеральт полишає Кер Морен і вирушає до Темерії на пошуки Саламандр. Саме такими подіями закінчується пролог і розпочинається перший з п’яти актів гри.

„Acta non verba“ (справи – не слова) — це гасло Відьмака протягом гри. Весь проект „проєктів“, як і література Сапковського, пронизані роллю долі у житті людей, необхідністю вибору „меншого зла“ та призначення.

 – переказ історії першої частини –

АКТ 1

Так Ґеральт прибуває до воріт столиці королівства Темерії — Візими.

Втомлений відьмак в очікуванні входу до міста зупиняється у таверні, але перед цим рятує молодого хлопчика від зграї собакоподібних духів помсти. Сестра хлопчика гине, а він сам виявляється кондуїтом, через який лунає давнє пророцтво Ітліни:

„І підніметься король Півдня проти королів півночі і заллє їхні землі могутнім потопом; і будуть вони розбиті, а народи їх знищені. Землі будуть сплюндровані і мотузкою відміряні. І зруйновані будуть міста. Нічвид, ворон та Пугач поселяться у будинках. І змій оселиться в них. І так почнеться загибель світу. Хто далеко – помре від хвороби , хто близько – загине від меча, хто залишиться — вимре від голоду, а тих, хто виживе, загубить холод… Бо наступить Tedd Deireadh, вік Меча і Сокири, вік Вовчої Хуґи. Прийде Час Білого Холоду і Білого Світла. Час Безумства і Час Зневаги. Час Кінця.

Світ загине, оповитий мороком, і постане знову разом з новим сонцем. Зійде він зі Старшої Крові, із зерна засіяного. Зерна, яке не проросте, а запалає полум’ям.

Виживуть лише ті, хто прослідує за Ластівкою. Ластівка — символ Весни. Вона відкриє заборонені двері, покаже шлях до порятунку. І сповістить відродження світу. Ластівка, Дитя Старшої Крові. А нащадкам її судиться правити в новому світі.

Ess’tuath esse! Так і буде! Прислухайтесь до провидіння! А якими будуть вони, речу Вам: спершу стіче земля кров’ю Aen Seidhe. Кров’ю Ельфів…».

От таке миле послання надумав пан Сапковський для свого світу, і у центрі його поставив Цірі, а разом з нею і Ґеральта з його дитям призначення.

Ітліна (Ithlinne Aegli aep Aevenien) у Сапковського — це ельфійська провидиця. Саме вона напророчила кінець цивілізації з приходом льодовикового періоду через Дитя Старшої крові, яким є Цірі. Вона передбачила обидві Північні війни (1239-1268) між незалежними королівствами та імперією Нільфґаард під проводом імператора Емира Вар Емрейса, великі епідемії (в тому числі Катріони) тощо. А найбільше її запам’ятали саме за пророцтво кінця світу. Коли наприкінці 13 століття за літочисленням всесвіту прийде „білий холод“, кліматичні зміни перетворять світ у льодовик. Її пророцтва дуже часто тлумачили хибно, що призводило до численних „полювань на відьом“.

Це пророцтво помічає і Шані, давня знайома Ґеральта по Оксенфурту з книги «Кров Ельфів» відьмацького циклу. Вона прибула до міста лікувати чуму, і як підказує нам літературна спадщина Сапковського, стане професором у Оксенфурті та однією із небагатьох, хто доживе до старості.

Залишивши хлопця на її догляд, Білий Вовк дізнається, що у передмісті Візими бачили загін людей зі знаками Саламандр. Шані стверджує, що про них може щось знати Преподобний. Той самий, якого Ґеральт трішки покатував у тому ж романі «Кров Ельфів». Тож відьмак вже вдруге вирушає на зустріч із цим паном. Той погоджується розповісти все, що знає про Саламандр (пам’ятає все, собака), проте ставить стандартну для рольових ігор умову — допоможи декільком кметам і здобудь добру славу.

Тож недовго думаючи, Ґеральт бігає передмістям і виконує завдання нишкавок — пияка-крамаря Одо, охоронця Темерійської застави Микули і бандюги-гавенкара Гарена.

Згодом відьмак помічає, як грабують його друга, краснолюда Золтана Чівая, з яким він у книгах полював на дракона, захищав Кедвенські вантажі від нападів скоятелів, а згодом Золтан спільно з Ґеральтом боронив нелюдів у Рівії під час погрому, де перший і побачив смерть Білого Вовка на вилах селянина. Через амнезію відьмак не пам’ятає свого друга, а от Золтан шокований, побачивши відьмака живим.

З відчуттям виконаного обов’язку Ґеральт повертається до Преподобного, але той просить підтримки у винищенні тих самих духів-гончих, які тероризують околиці Візими. Відьмак дізнається, що перед ним за контракт на Звіра, ватажка духів, брався інший відьмак, який розчинився у ночі — Беренґар.

Пізніше Ґеральта зустрічає недоброзичливо налаштована варта, яка повідомляє, що ввійти до міста можна лише з грамотою Фольтеста, короля Темерії. Адже у Візимі бушує чума Катріони, жертв якої відсилають до кварталів Старої Візими, де вони доживають залишки своїх днів.

Чума Катріони згадується і у творах пана Сапковського, а саме у останній книзі «Панна озера». Саме через стрибки Цірі у часі та просторі, вона занесла чуму через блоху зі світу мертвих до світу відьмака. Оселившись на коті, який потім передав її щурам, що оселилися на кораблі «Катріона», чума дійшла до Північних королівств. За симптомами «Катріона» близька до залозової чуми: численні судоми, діарея та нудота за 10 днів вбивають здорову людину.

Після невдалої спроби зупинити духів-помсти, Білий Вовк вирушає до знахарки Абіґайл. Вона ж прихистила і хлопчика Альвіна, якого врятував Ґеральт. Там хлопець вдруге прочитує пророцтво, але вже через дух Звіра. Кмітливий відьмак розуміє, що еманації примарних гончаків — це повна квінтесенція всіх гріхів та вчинків жителів селища. Тож Ґеральту не залишається нічого іншого, як позбавити околиці від еманаційної зарази. Так би мовити по дорозі, він встигає надавати підсрачників бандитам у корчмі, і дізнатися, що кляті Саламандри поцупили Альвіна та інших дітей селища для продажу у Візимі.

Вирушивши до печер Саламандр, Білий Вовк дізнається, що і Професор, і чаклунець Явед самі перебувають у Візимі. На виході з печер Ґеральт наштовхується на відьму Абіґайл. Вона переховується від односельчан, що звинувачують її у проклятті примарних гончаків.

Ґеральт може прийняти бік Абіґайл, або віддати її на поталу смердам. З огляду на те, як роздрочені селяни і Преподобний посилають відьмака під три чорти, перший варіант — набагато привабливіший. До того ж гравець в особі Відьмака вже має розуміти, що за люди ці односельчани відьми. Одо заздрив своєму брату та вбив його, як Каїн. Гарен — бандюган і водиться зі Саламандрами. Микула ж просто ґвалтівник, і довів до самогубства свою наречену. А Преподобний не навчився на здобутому досвіді з Рієнсом із роману «Кров Ельфів» і став торгувати дітьми. Плюс гравець отримує можливість вислухати шикарне попередження від пана відьмака.

„Пішов у дупу, паскуда (до Преподобного). Слухайте уважно — у вас два варіанти: чекати, як я залишу поселення і вбити Абіґайл. Та я повернусь. І виріжу тут все, що ворушиться, кожного вошивого кмета. Або хоча б спробуйте жити гідно, по совісті. Вибирайте“.

Ще один бонус — отримуємо яскраву картку за шалену ніч із Абіґайл. Також у першому акті ми можемо добитися серця панянки Ріти і провести ніч у товаристві селянки.

Якщо ж стати на бік селян, то Абіґайл спалюють на вогнищі, і вона проклинає Відьмака (от скажіть, воно нам треба?).

Потім Ґеральт у доволі важкому бою розбирається з головним духом помсти, Звіром, і по можливості з такими „прекрасними і вірними” односельцями Абіґайл.

Окрім вищевказаної основної сюжетної лінії гравець може побавитися численними сторонніми квестами. Так старий знайомий із книг, головний королівський ловець, може дати нагороду за вбитого плавуна Надіра. А поспілкувавшись із купцем Леуваарденом, відомою постаттю останніх книг про Ґеральта, члена такої собі Ост-Індської компанії у всесвіті “Відьмака”, гравець може отримати квест «Важка спадщина минулого». Цей квест примітний тим, що в пошуках померлого друга купця ми відвідаємо підвальне приміщення каплиці Преподобного.

Саме там, біля саркофагу ми вперше у відеоіграх про відьмака зустрінемо Короля Дикого Гону. (В останній книзі відьмачого циклу «Панна озера» пояснюється, що «Дикий Гін» — це еманації старших ельфів із іншого світу, які відображаються таким чином у всесвіті Білого Вовка. Їх ціллю була і є Цірі, і якщо в останній книзі пан Сапковський залишив питання Цірі у підвішеному стані, то „проєкти“ у третій відеогрі схоже дадуть нам відповідь щодо її питання).

Дикий Гін – кавалькада вершників-привидів, яка несподівано може з’явитися у різних куточках світу, виписаного паном Сапковським. Термін зустрічається у міфології німецьких, скандинавських та англійського народів. Вважається передвісниками нещастя, війни і смерті. Викликає паніку і хаос серед людей при своїй появі. За переказами ловить людей і приєднує їх до свого жахливого кортежу смерті.

Як виявить Ґеральт в іграх та вже виявила Цірі у книгах, насправді Дикий Гін у світі Відьмака — це аватари, проекції ельфів з іншого світу. Саме тому історії про Гін не зустрічаються у культурі ельфів і краснолюдів. Очолює кавалькаду інопланетних ельфів її король — Ередін Брекк Ґлас, лідер Червоних вершників.

Незалежно від вибору вкінці першого акту, ґвалтівник Микула передає нас Темерійським гвардійцям, які швиденько кидають нас у холодну, де ми й розпочнемо другий акт.

АКТ 2

Цієї ж ночі капітан сторожі Храмового кварталу Вінсент Мейс оголошує амністію тому, хто приб’є кокатрікса у каналізації.

Кокатрікс (він же куроліск, скофін) — дуже миле створіння. Істота придумана не самим Сапковським, а запозичена із європейської міфології. Клас орніторептилія, тобто ні ящірка, ні птах, а суміш обох. Вміє чудово стрибати, орлиний дзьоб пробиває лати, а хвіст здатний розсікти плоть чи броню, і збити із ніг.

Ну тут саме провидіння веліло Ґеральту спускатися у багнюку та стоки і, випивши смакотиння, розпочати полювання на чудовисько. У ході вивчення пам’ятних місць Візимських катакомб, відьмак зустрічає лицаря Ордену Полум’яної Троянди — Зіґфріда. І знову вибір. Ґеральт може спільно із Зіґфрідом прибити орніторептилію, отримавши допомогу у майбутньому, або сам прибиває скофіна.

Із паном Зіґфрідом зустрінемося ще не раз. За порадою останнього, гравець відправиться до місцевого нишпорки – Реймонда Марлоу, щоби дізнатися про каверзи Саламандр. Налагодивши співпрацю з Марлоу, отримуємо перелік підозрюваних:

– Старий колега, підручний Єннефер у 1260-х, банкір Ґолан Вівальді. Родина Вівальді славилася своїми родинними зв’язками та даром лихварства у романах відьмацького циклу. Працювали з відьмаком, Єннефер, згодом Цірі, мали численні офіси у північних королівствах та Новіграді. „Сейфи, спроектовані у Магакамі гномами-інженерами, охоронні закляття рівня “майстер”, загартовані у війнах охоронці-ветерани, 500-років досвіду“, — саме таку славу та рекламу мав банк родини Вівальді. До речі у третій частині пригод відьмака ми обов’язково відвідаємо Вівальді у Новіграді.

– Талер — крамар і пияк, та анонімний вживач фісштеху — наркотика, еквіваленту кокаїну у всесвіті “Відьмака”. Діє або повільно, або дуже швидко. Вживання фісштеху опонентами Ґеральта двічі рятувало йому життя.

– Капітан сторожі Вінсент Мейс.

– Лідер бандитів Могила (якого можна зустріти тільки якщо гравець не спричинив його смерть у першому акті).

– Алхімік Калькштайн — відомий своїми творами та дослідженнями колишній магістр-бакалавр Оксенфуртського університету, таємничий алхімік-найманець. Хлопець на своїй хвилі, двічі зустрічався з відьмаком у романах і був свідком професійної діяльності. У підсумку описав новий підвид мутованих жагниць та жряків — Everetia maxiliosa pitti, ідею чого вкрав у професора Лінуса Піта, про що розповів відьмакові. Відомий фразами, кинутими на повітря під час втечі від плотоїдних чудовиськ: „Що це? Що це за підвид? Таких тварин бути не може!“ і „Ґулі не їдять людей“.

– І поранений боєць саламандр, якого гравець не встигне допитати, йому швиденько допоможуть відправитися на той світ.

Та нишпорка знаходить слід і Ґеральт вирушає на Візимські болота до старої башти. Саме там ми вперше отримуємо можливість насолодитися вибиванням поголів’я пиявок, яких разом із утопцями доводиться найчастіше вбивати у першій грі серії.

Після тривалих розслідувань Білий Вовк знаходить тіло справжнього детектива Реймонда на міському цвинтарі. Його подобу прийняв сам розшукуваний Азар Явед. Тим часом алхімік Калькштайн, який стане одним із основних квестодавців на вбивство чудовиськ, доручає Ґеральту відкрити стару башту. Що останній і робить, здобувши камені-сефіроти (всього їх 10). Разом із удаваним Реймондом Ґеральт прибуває до башти, де Професор та Явед пробують прибити нашого мисливця на монстрів. Після проведеного бою Явед швиденько тікає, а на болотах відбувається битва білок-скоятелів та лицарів Ордену Полум’яної Троянди.

Окрім вищевказаного відьмак виконує чимало побічних квестів та зустрічається з героями книг — бардом Жовтцем та ельфом Явінном. Разом із першим вони влаштовують гру «Випий щонайбільше», а з другим, під час винищення виверн, ведуть бесіду стосовно справедливості війни білок проти Ордену та темерців.

Скоятелі — в перекладі зі Старшої Мови ельфів — „білки“, це по суті партизанський рух нелюдів (нелюдських рас, здебільшого ельфів). „Скинемо людей у море!“ із романів Сапковського. За звичаєм носять на шапках хвости справжніх білок. Вперше Ґеральт їх зустрічає ще у книзі «Кров Ельфів», коли одна із білочих бригад атакує замаскований конвой під його захистом. Під час Північних війн скоятелі стали на бік імперії Нільфґаард, імператор якої пообіцяв довговухим свою власну державу — Долину Квітів, Дол Блатана —  і протекторат у межах імперії. Найвідоміше їхнє організоване військове об’єднання — бригада Врігедд воювала у славетній битві під Бренною.

АКТ 3

Новий акт після брутального кінематика розпочинається для гравця у будинку Трісс Меріґольд, яка спілкується з незнайомою для Ґеральта чародійкою. Читачі романів знають цю мадам як Філіппу Ейлькгарт, засновницю магічної ложі, вбивцю Візимира, заколотницю на Танедді, та прихильницю політики сильних магів, з якою гравця більше познайомлять у другій грі.

Після розмови наш ловелас вирушає на світську зустріч у купця Деклана Леуваардена, де спілкується з бургомістром Візими Велерадом, Талером (який виявився насправді очільник підпільної патріотичної організації), принцесою Аддою та нільфґаардцем Родеріком де Веттом. Читачі книг згадають це ім’я відомого нільфґаардського роду, який у останніх книгах був на чолі заколоту проти імператора Емира, який закінчився смертю „від різних хвороб“ для більшості заколотників, і декількох членів родини. Тож Родерік у грі більше ховався від гніву Вар Емрейса, ніж був послом. Тут відьмака спокушає королівська особа (Адда), і Ґеральт отримує можливість дізнатися про таємну підтримку принцесою Саламандр (ну дуже вона хотіла забрати трон у свого батька).

Ґеральт отримує підтримку від Леуваардена, і діставши записку у нашинкованого поплічника Саламандр, вирушає через каналізацію у зону карантину Катріонської чуми. Там відьмак у закинутому будинку стає свідком спілкування бандитів із королем Реданії Радовидом П’ятим, після діалогу з яким знаходить штаб Саламандр.

Водночас Ґеральт має прийняти рішення, з ким залишити віднайденого хлопчика Альвіна на подальше виховання — з Трісс чи Шані, адже Альвін не лише хлопчик, а й магічне джерело і може бути небезпечним для інших.

Залежно від вибору Білого Вовка у попередніх та цьому актах, він може заручитися підтримкою або Зіґфріда і Ордену, або Явінна. На місці зустрічі несподівано з’являється пан Де Ветт із поплічниками. Трісс допомагає відьмаку і переносить його у печеру Саламандр. Там чи зі Зіґфрідом, чи з Явінном вони прорубаються через ряди бандитів. Також цього разу відьмаку вдається розділити Яведа, який тікає через портал (знову) і Професора, якого ми заганяємо у глухий кут. Та перепочити відьмаку після важкої роботи не дають. Під час завалу він падає у печеру королеви кікімор, де і Професора прирізає, і королеву прибиває.

Кікімора – у книгах пана Анджея це інсектоїдне створіння, схоже на суміш павука, мурахи і жука-гнойовика, зростом з людину, з одним оком. Від жука кікімора отримала захисний панцир, пробити який можна лише срібним мечем. В народі ще називається „загризцем“. Може плюватися отруйною слиною. Королева ж кікімор, як і у мурах — цариця колонії. Зазвичай плодиться у тихих печерах і ґротах.

На виході з печери гравця перестрічає принцеса Адда зі свитою Ордену, і наказує вбити Білого Вовка. Та Трісс укотре телепортує головного героя, цього разу до Темноводдя.

Акт 4

Тут нас зустрічає Жовтець, який швидко доповідає основну ситуацію у Темноводді та Візимі. Слід зазначити, що і в романах серії здебільшого новини про політичні та військові події у світі Ґеральт дізнавався від переляканого чи п’яного барда. Тож гра продовжила традицію.

Темноводдя стало місцем появи затопленого міста, мешканці якого ворогують зі селянами. У ході квестової лінії і розмов з війтом, бабкою відьмо-знахаркою та жерцем водяних Ґеральт готується до двобою з напівбогом-напівчудовиськом Даґоном.

Даґон – давній підводний напівдемон-напівбог у світі Сапковського. Фігурує у численних міфах Європи. Насправді ж — забуте чудовисько темних вод, образ якого Анджей вписав, віддаючи шану творчості Говарда Лавкрафта, частина мрякливого всесвіту якого так подобалася пану, і знайшла своє відображення у історії та бестіарії всесвіту відьмака.

Про це його просить і Панна озера, ще один персонаж із романів, яка знайшла своє відображення у численних міфах Європи, і особливо у міфах про  Короля Артура часів стародавньої Англії. Це ще один цикл, який вписано у відьмачий всесвіт паном Сапковським.

Після закатруплення водяного бога відьмак забезпечує своєрідний мир, а від Панни озера отримує один із найкращих срібних мечів, Ерондайт, і береться за вирішення ситуації із прокляттям опівнічниці та полуденниці, сестер Аліни та Селіни, які мали стосунки різного ступеня амурності з першим хлопцем на селі, Юліаном. З допомогою барда, ловеласа і п’янчуги Жовтця, Ґеральту вдається розчаклувати прокляття, адже навіть проклятим душам, як виявилося, подобаються серенади.

Паралельно Ґеральт намагається бути батьком для Альвіна, якого теж телепортувало до Темноводдя. Ну гаразд, якщо не батьком, то бодай моральним авторитетом і прикладом для наслідування. Часто хлопчик проситиме нашого пояснення тих чи інших речей, і слова, сказані Ґеральтом, міцно закарбуються в умі Альвіна.

У Темноводді Ґеральт зустрічає і зниклого відьмака Беренґара, з яким працює певний час. Провівши сесії психоаналізу для останнього, відьмак роздає Беренґару підсрачників і може відпустити або вбити його. Також по слідах Беренґара головний герой здатний виконати квест на броню Ворона — найкращу броню для відьмака.

Вже на шляху до Візими Ґеральт натрапляє на ситуацію зі заручниками. Загін білок його старої знайомої з книжок, Торувель, яку читачі останній раз бачили після битви під Бренною, бере у заручники мешканців Темноводдя. У цей же час на сцені з’являється і загін Ордену на чолі з Білою Райлою.

Райла працювала на магічну школу Танедду. Капітан загону спеціального призначення Едірну, найманців, які у важку хвилину окупації Едірну Нільфґаардом прикривали відхід біженців до Кедвену. Усі її люди загинули, сама вона втратила руку у бою зі скоятелями. Події описуються у книзі «Час зневаги». Після битви під Бренною клопоталася каральними акціями проти білок на території всіх північних королівств.

Ґеральт виступає перемовником у конфлікті, але вмовити Торувель йому не вдається, Райла ж погоджується відвести свої сили, та її загін сам атакує білок. І знову гравцю дають вибір: допомагати білкам, загону Райли чи бути нейтральним. У першому випадку всіх лицарів, окрім Райли вбивають, у другому гинуть скоятелі, окрім Торувель. Альвін, який теж був у заручниках, зникає у вирі телепортації.

Після цього конфлікту відьмак відпливає до Візими.

АКТ 5

Вже на підході до міста Білий Вовк бачить стовпи диму, які піднімаються над Старою Візимою. На пристані Ґеральта зустрічає король Радовид, який прибув для владнання темерійської ситуації. Ґеральт прорубається через різанину білок та лицарів Ордену Полум’яної Троянди, і на вході до Старої Візими зустрічає короля Темерії Фольтеста. Там в Ґеральта черговий раз попросять розчаклувати Адду, яку вже вдруге нагородили прокляттям стриґи.

Гравець знаходить її у королівській крипті, і або розчакловує, або просто вбиває.

Перший варіант набагато перспективніший, адже жива і зцілена принцеса одружиться із королем Реданії Радовидом і значно спростить союз Реданії з Темерією та послабить жорстокий режим правління Радовида.

За успішне вирішення проблеми відьмаку повідомляють місцезнаходження Яведа. Та на шляху до таємного прихистку Саламанадр вже на добре знайомих Візимських болотах, гравець зустрічає графа Де Ветта, який наклав прокльон на принцесу. За це Ґеральт швиденько відправляє його на той світ, добирається до сховку, знаходить Яведа, шинкує на капусту виплодка його магії Кістця, а потім і самого зеріканського мага Яведа.

Слід зазначити, що у випадку, коли гравець пожалів відьмака Беренґара, той приходить на допомогу у бою з Яведом і успішно гине при цьому.

Перед смертю відьмак дізнається, що босом Саламандр був сам Магістр Ордену Полум’яної Троянди Яків із Альдерсберґа. Просвітлений Білий Вовк вирушає до Візими по голову Магістра.

Так нас і підводять до епілогу цієї відеогри.

ЕПІЛОГ

Після повернення до Фольтеста для здачі квесту, відьмак розповів королю про зраду Якова із Альдерсберґа. Фольтест же доручить Ґеральту новий контракт — знайти і вбити чудовисько — магістра Ордену.

Далі на відьмака очікуватиме довге прорубання через натовп монстрів (спотворених мутагенами відьмаків солдатів Ордену). На одному з провулків вирішиться і доля лицаря Зіґфріда. Якщо гравець допомагав йому раніше, то можна переконати його стати на бік справедливості, якщо ж Зіґфрід від гравця допомоги не дочекався, то гине від меча відьмака на вулицях Візими.

Якщо ж Ґеральт зберігав нейтралітет чи став на бік Ордену, то по дорозі натрапить на загін Явінна та його білок. І знову вибір: вбиваємо скоятеля з друзями, чи отримуємо допомогу від останнього у боротьбі з мутантами, якщо вдало переконали того своїм ораторським мистецтвом про силу „праведної“ боротьби. Та потрапити до палацу Ордену не так просто, тож в черговий раз гравець лізе до каналізації. Там натрапляємо на риґґера.

Риґґер — виходець із міфів, казок і переказів Ірландії, Чехії та Німеччини; інша назва — „зеуґл“. Усеїдний хижак-гермафродит. Зазвичай народжується на смітниках, або каналізаціях, чим немов карає людей за те, як вони гидять природу. Маленькі риґґери попри слабку отруту вкрай „милі“ і майже безпечні. Проте коли смітник доростає до великих розмірів, і риґґер насиджує місце та власну масу, знищити його дуже важко, тим паче, що росте істота надзвичайно швидко. Має декілька мацаків зі ссальцями, які закінчуються отруйними жалами, що призводять до паралічу жертви. Загалом виглядають, як суміш восьминога з кальмаром. Найкраще риґґера описав сам відьмак, обізвавши його „Гнила плавуча картопля“.

Після кількох випитих еліксирів, закинутих бомб та використаних олій, чудовисько вбите. Шлях до палацу Магістра відкритий.

Тут гравця зустрічає феєрична картина — десятки селян влаштували справжнє свято. Вони бенкетують, а за вікнами війна… Ґеральт зустрічається з самим Яковом і розуміє, що той звар’ював. Він живе в полоні своїх видінь, в полоні ілюзії, що лише він врятує світ від пророцтва Ітліни. Аби показати Білому Вовку правду, він переносить обох у видіння льодовика. Коли білий холод винищив людей, а замість них на землі живуть лише черепоголові — здеградовані нащадки людей.

Гравець прорубається на верхів’я гори, де на нього очікує магістр. Подолавши Якова, перед відьмаком з’являється сам Король Дикого Гону, який вимагає душу Якова. Це фактично останній вибір Ґеральта у першій грі, який, як думають фанати, матиме наслідки у «Відьмак 3: Дикий Гін». Відьмак може віддати душу магістра Ордену еманації короля ельфів, і той залишить Ґеральта, натякнувши, що Яків мав друге ім’я. Насправді це був дорослий Альвін, який, як і Цірі, вмів стрибати через час і простір.

Або, як зробила більшість гравців, Ґеральт не віддасть душу Королю Гону. Тоді на Вовка очікує ще один двобій, цього разу з Ередіном.

Гравці перемагають аватара інопланетних ельфів. Та в руках — лише срібний меч. А на землі стікає кров’ю магістр. „Але ж цей меч лише проти чудовиськ?“, — запитує магістр. Білий Вовк завдає удару…

Опинившись знову в палаці, Ґеральт забирає відьмачі секрети і вирушає по винагороду до Фольтеста. Там його щедро винагороджують.

А гравець в залежності від його виборів отримує одну із трьох кінцівок. У випадку рішень на користь ордену гравець отримує ролик, в якому Якова ховають як героя, рятівника Візими, Орден Полум’яної троянди розростається і вбирає тисячі добровольців, а новим Магістром стане реформатор  Зіґфрід. Фольтест же ввів драконівські закони проти білок і почав переслідувати чародійок. У виборі за скоятелів Орден втратив довіру людей, Фольтест розпочав ліквідацію Ордену, члени якого втекли до Радовида і дав амністію скоятелям. Та з часом все повернеться до норми — „білки“ нападатимуть на темерців, нелюди їм співчуватимуть, люди вчинятимуть погроми, і лише Ґеральт залишиться нейтральним.

Мабуть найкращою кінцівкою для цього відеоігрового шедевру можна вважати шлях нейтралітету. Візима стане згарищем. Орден буде виснажений, цвіт ельфійської молоді загине у боях, і цим скористається Фольтест. Він анексує майно ордену, відловить активних білок і призначить Трісс Меріґольд своєю порадницею.

І тут здавалося б кінцівка, але ні – поляки приготували нам фінальний-фінальний ролик. Отримавши за свої заслуги торбинку із золотом, Ґеральт валить із Візимського замку. У вестибюлі бачить вбиту охорону, тож повернувшись до тронної зали він атакує таємничого вбивцю, який замахнувся на життя короля Темерії Фольтеста. У двобої Ґеральт втрачає свій заробіток та перемагає убивцю, який виявляється відьмаком.

І саме на цьому закінчується сюжет першої відеогри у популярному сетингу.

Друга частина пригод відьмака попри збереження гравців розпочнеться саме з цієї графи життя Білого Вовка, охоронця Фольтеста та Трісс Меріґольд. Відьмака, який мав більше питань, ніж відповідей.

МЕХАНІКА ГРИ

Не забуваймо, що відьмак — це передусім вбивця чудовиськ, про що нам постійно нагадують у рекламі третьої частини. За 100 і більше годин вдумливого проходження першої частини гравець нашинкує сотні ґулів, брукс, альп, виверн, п’ятигорок, примар, вовкулак, утопців, велетенських пиявок, скоффінів, і значно прорідить флору і фауну всесвіту.

Боївка була вкрай цікавою, адже окрім вже звичного набору зброї у нашого Білого Вовка було два мечі, як власне і у пана Сапковського в романах. Сталевий Ґвендолін — для винищення людей (його Ґеральт постійно міняв, втрачав і купляв, як і в книжках). Натомість Ульгаґр, срібний меч, застосовувався проти чудовиськ. Це суміш німецького фламберґу і кельтської спати. У самій грі меч автоматично підбирався по типу супротивника.

Хореографія боївки гри, на яку чимало часу витратили польські каскадери, теж стала чимось унікальним. Поляки відмовилися від звичного для Action/RPG заклікування, і виробили свою ритмічно-своєчасну систему. Під час бою курсор інколи підсвічувався і слід було натиснути ліву кнопку миші, щоби продовжити серію ударів.

Бій відбувався в умовах реального часу (з можливістю тактичної паузи, яку в другій частині замінили на сповільнення часу). Гравець обирав один із трьох стилів володіння мечем:

– силовий — порівняно повільний стиль, який завдавав значної шкоди м’язистим чи броньованим суперникам;

– швидкий — серія хоч і не надто болісних, проте дуже швидких ударів супротивникам з високою спритністю;

– груповий стиль — серія кругових змахів, які вражали доволі слабо, але дозволяло відбиватися від кількох ворогів водночас. Це дозволяло ліквідувати супротивників, які заходили зі спини.

Якщо гравець уважно відстежував систему та набирався хисту, то наприкінці гри він перетворювався на справжню надлюдину, яка при бажанні могла викосити всю Візиму. Натисни кнопку раніше — і вся потужна комбінація летіла під три чорти, а Ґеральт отримував болючого потиличника чимось гострим або важким.

Також у бою чимало допомагала і система магічних знаків. У книгах пана Сапковського книгах були чітко розписані лише 6 із 15 знаків магії, які були доступні відьмакам після процедури їх створення, ініціації та навчання. Зі схожими ознаками вони перейшли і у саму гру.

– Аард — знак повітря, що відштовхував об’єкти; у бою збивав супротивника із ніг з подальшим нокдауном та приголомшенням на високих рівнях розвитку.

– Іґні — знак вогню, викликає спалахування, завдяки якому можна розпалити вогнище і підсмалити чудовисько чи супротивника.

– Квен — знак захисту, знак енергії. Його сила — у створенні захисного поля чи бар’єру навколо відьмака, яке на високих рівнях додавало енергетичні пошкодження нападнику.

– Аксій — знак гіпнозу та контролю над волею супротивника. За вдалого прокачування перехоплював контроль над одним із ворогів.

– Ірден — знак землі, використовується для відстежування, встановлення магічних пасток з ефектом приголомшення чи пошкодження здоров’я суб’єктів, які потрапили у поле дії.

На відміну від книжкової серії, знаки Білий Вовк отримував, відкриваючи в ході пригод місця сили. А для їх застосування використовувалися запаси енергії, по закінченню яких Ґеральт вже не міг здійснювати магічні маніпуляції.

ПОБУТОВА АЛХІМІЯ

„Реди“ просто не могли залишити за бортом цю складову. У книгах пана Сапковського вона посідала чільне місце у вибудові образу відьмака. Адже підхід до винищення чудовиська базувався на створених мутагенах та зіллях, які відьмак, будучи мутантом, заздалегідь готував і приймав перед сутичкою.

Тут „проєкти“ використали правило Aurea mediocrĭtas (Золота середина — лат.). Вони не стали вибудовувати весь процес алхімічного зіллєваріння та збору, а зосередилися на трьох напрямках. Тож у фінальному продукті, після численних годин збору травички, квітів, мінералів та винищення чудовиськ для отримання рідкісних решток, Ґеральт міг створити на вибір еліксири, олії та бомби. Для цього використовувалися численні субстанції, що у свою чергу отримувалися із годин заняття Ґеральта збиральництвом або полюванням: гідраґен, квебрит, кіновар, купорос, ребіс, ефір.

До того ж у алхімії були присутні домінанти — альбедо, рубедо чи ніґредо — якими могла володіти будь-яка субстанція. І за умови спільних домінант усіх складників кожне зілля, крім основного, отримувало фактично другий ефект: рубедо додавало регенрацію здоров’я, ніґредо збільшувало шкоду, а альбедо знижувало токсичність зілля, що давало змогу за певних умов випивати по 4-5 еліксирів за раз.

Вивчення бестіарію та активне полювання на монстрів теж давало ці субстанції для алхімії, адже необхідні елементи відьмак міг отримати з ікол альпів, кісткового мозку альґуля, печінки брукси, пазурів кікімори, язика плавунця, мозку утопця тощо.

Усі алхімічні маніпуляції відьмак проводив у режимі медитації. У першій грі це можна було робити лише у визначених місцях — біля вогнищ, стоянок чи у садах кварталів.

Після збору необхідних складників та знаходження відповідних рецептів, Ґеральт міг „присісти біля ватри“ та зварити собі еліксири на основі спирту з численними властивостями:

– «Кішка» дозволяла бачити у темряві;
– «Ластівка» посилювала регенерацію здоров’я;
– «Зілля Раффара Білого» повністю відновлювало здоров’я;
– «Ліс Марибора» посилював максимальний рівень енергії для знаків тощо.

Усі ці та інші еліксири мали різний рівень токчисності — ефекти накладалися, тож замість виправки здоров’я, гравець міг круто його урізати.

Процитуємо пана Сапковського: „Найменше пошкодження при сутичці з ґрайвером призведе до зараження трупною отрутою. Як його вилікувати? — Вивільгою! — „Правильно, та легше уникнути зараження, бо ще наскочиш на химеру, і тут тебе навіть Мариборський Ліс не врятує“, — Весемир навчає Цірі.

Окрім еліксирів, відьмаку допомагали спеціальні мастила, які при нанесенні на меч, збільшували пошкодження проти визначеного типу істот, з різними додатковими ефектами отрути, паралічу тощо. Для їх виробництва основою був жир. Були мастила проти інсектоїдів, привидів, вампірів. «Крінфрідське мастило» спричиняло параліч, «Сріблянка» вдвічі збільшувала потужність срібного меча тощо.

Третім об’єктом Ґеральтових алхімічних потуг стали бомби. Для їх виробництва відьмак шукав селітру та порох, а вироблені бомби мали різний ефект: приголомшення, засліплення, атака шрапнеллю чи залякування.

У підсумку мільйони гравців принаймні чверть ігроладного часу витрачали на алхімічні медитації та підготовку до них.

Також у режимі медитації відьмак міг не лише „варити“ і відпочивати, а й розподілити таланти і вивчити нові можливості.

У ході пригод Білий Вовк отримував очки досвіду за виконання завдань. Досягнувши нового рівня досвіду, відьмак отримував декілька талантів, що розподілялися у дереві вмінь. Таланти для Ґеральта поділялися на три типи: бронзові — доступні з перших рівнів; срібні — доступ відкривався опісля 15-го рівня; і золоті — 34-й рівень головного героя був межею для доступу до них.

ВІДІГРАВАННЯ РОЛІ ТА ВИБІР

Якість історії та діалогів була на висоті, але були недоліки. Найбільше постраждали англомовні гравці, адже робота над озвученням діалогів велася сторонніми компаніями, що не були знайомі зі всесвітом, і відповідно робили численні помилки у транскрипціях імен, назв і крилатих виразів. Та попри це, коли чуєш такі знайомі фрази з книг Сапковського у виконанні акторів озвучки для персонажів гри — це ще більше заглиблює у всесвіт, і створює враження чогось рідного.

І не забуваймо про лайку. Ні, ми нічого не маємо проти доречної лайки, це ж наріжний камінь нашого побуту. Але інколи під час звичайної бесіди з персонажем-квестодавцем наш відьмак так „курвив“, що гравець просто не розумів, до чого тут цей словниковий запас.

Сексуальна складова, як і обіцяв Кичинський під час розробки, винагороджує гравця яскравими картками за здобуте жіноче серце. Проте вже після збору 10 карток, вона сприймалася, як міні-гра «Зваб кожну жінку Візими». Під кінець гри пильний ґеймер мав широчезне потрфоліо карток на цілу колоду карт з дамами у різних розпусних позах. На перших актах це виглядало яскраво, та вже під кінець це було чимось на кшталт „збери всі марки“, і сприймалося як жарт на тему еротичності, відривало від занурення у світ.

Найбільше ж гра сяяла тоді, коли гравець отримував повний контроль над моральністю Ґеральта Рівійського. Саме від його вчинків змінюватиметься світ та оточення героя. Вибір цілковито залежав від гравця. Фактично право власного вибору стало основним гаслом цієї відеогри.

І вибори, які доводиться робити, дійсно наближені до нашої повсякденності. Чи допоможе жерцю, який не лише є уособленням нігілізму та розпусти, але й веде інших цих шляхом, врятуватися від демонічних хортів? Або допоможе ґвалтівнику-охоронцю захистити Візиму від нашестя упирів у катакомбах?

Та мабуть найчуттєвіша і улюблена історія гравців — про кохання колишньої повії та перевертня. Ролик, яким винагородять гравця, здатен розчулити до сліз. Мабуть найкраще про це сказали самі “проєкти”:

„Крутий поліцай, повія із бідняцького кварталу і справжнє кохання. Кохання, яке знищило прокляття перевертня. Як у казці. У світі, де править хамство та погань, у світі, повному злодіїв і вбивць, справжні почуття можуть творити дива. І тому варто боротися. Боротися всупереч усьому, боротися без страху і сумніву. Як у казці…“

Кожен вибір призведе до несподіваних результатів, зовсім не тих, на які зазвичай очікуватимуть ґеймери. Це та розмита лінія на межі добра і зла — двох абсолютних величин, канонів рольових відеоігор, яка принесла цьому шедевру любов фанів та виокремила його серед всієї відеоігрової індустрії.

Аби ще більше наблизити відьмака до реальності, поляки ввели міні-ігри. Покер на кубиках, кулачні бої і конкурс пиятик — усе це дозволяло ще більше розслабитися та отримати задоволення від гри.

Гра мала 3 глобальні фінали залежно від рішень Ґеральта. І купу побічних, які показували у флешбекових видивах.

БАҐОВАНИЙ ҐЕРАЛЬ ТА СУМА ДОБРОТ

Не був би “Відьмак” відеогрою, якби не мав баґів. А особливо критичних і кумедних. Спершу після старту на ґеймерів очікували такі любі їм вильоти на робочий стіл, провисання fps, завмирання картинки, відсутність субтитрів та озвучки, ламані скрипти і ну дууууууууууууже довготривалі екрани підвантаження рівнів.

Це спричинило понад 6 глобальних патчів і десяток дрібненьких.

Плюс, не оминули гру і численні розбіжності з книгами, своєрідні часові ляпи. Пан Анджей не заважав „редам“ робити гру, але саме свої книги він вважає канонічними, до того ж схиляються і самі „проєкти“, які почали вибудовувати власну історію, опершись на основні нюанси Всесвіту. Але саме з ними і пов’язана більшість огріхів переносу всесвіту на ПК. Так часові рамки прокляття Адди переплітаються зі смертю Ґеральта, деякі лиходії та НІПи, які загинули, в тому числі і на Содденському пагорбі — живі та здорові. А братство відьмаків має двох повернутих з того світу мерців (Ґеральта було мало). У вступі взагалі начитується 1270 рік, 5 років опісля закінчення Північних війн — глобальної війни Північних королівств з імперією Нільфґаард. Насправді ж у пана Сапковського Цинтрійський мир і закінчення війни підписали у 1268 році.

Та врешті-решт, це не заважає насолоджуватися доброю грою.

В цілому «Відьмак» давав те, за що люблять ААА, — цікаву історію, пам’ятних персонажів, інноваційну бойову систему, красиву картинку, з любов’ю вибудований світ і дорослий підхід до ігроладу. Гра не тільки сяє барвами, але й дійсно підсаджує гравця на численні години ігроладу.

У травні 2008-го світ побачило вичищене від баґів та з купою фанатських модів «Поліпшене видання». Ігрові контори швидко оцінили і полюбили оновленого «Відьмака», адже як і попередниця, ця гра продовжували базуватися не на білій або чорній моральності, а на сірій непередбачуваності людської натури.

На сьогодні продано майже 3 000 000 копій першої частини пригод Ґеральта із Рівії. А скільки народу не втихомирили демона халяви й зпіратили гру, і уявити важко! Тож сказати, що проект видався вдалим — це не сказати нічого, бо: Amat victoria curam (Будь-яка перемога любить старанність — лат.).

Потім був The Witcher Versus, браузерка, що вийшла у 2008 році. Цей подарунок зареєстрованим фанам „редів“ дозволяв обрати один із трьох бойових класів: відьмака, чаклунку чи химеру,  з трьома відповідними стилями бою. Гравці використовували сильну, швидку чи магічну атаку, разом із активними та пасивними навичками. А сам ґеймплей — це дуель між гравцями за орени та досвід.

А ще ж була спроба прийти на консолі з «Відьмак: Піднесення Білого Вовка». Та в той час фінансові умови, і відсутність зацікавлення заморозили проект після декількох місяців розробки. Проте, у найкращих традиціях латинської фрази Alea iacta est (Жереб кинуто), які так полюбляє пан Сапковський, усі заощаджені кошти та сили CD Projekt RED змогли використати для створення наступної частини пригод Білого Вовка.

 – таким мало бути Піднесення Білого Вовка –

P.S. Запрошуємо приєднатися до україномовної спільноти, присвяченої ігровій трилогії “Відьмак”, та усьому пов’язаному зі світом книг Анджея Сапковського — www.facebook.com/groups/WitcherUA.

ЧАСТИНА ПЕРША | ЧАСТИНА ТРЕТЯ